Мабуть, ще зарано вважати жорсткі диски застарілою технологією. Твердотільні накопичувачі наразі не стали стандартом в настільних та портативних комп’ютерах, і вартість одного гігабайта даних на них вища, ніж у жорстких дисків.

Щільність запису на магнітному носієві, який використовується у сучасних жорстких дисках, досягла свого максимального значення – кілька гігабайт на квадратний дюйм. Це обмеження зумовлене явищем суперпарамагнетизму – при збільшенні щільності, тепло, яке виділяється голівкою диска при записі біта, може випадково змінити значення навколишніх бітів, що руйнуватиме цілісність даних.

Проте нещодавно журнал Nature Photonics опублікував опис двох нових методів запису, які можуть дозволити збільшити щільність запису принаймні у п’ять разів. Перший метод – TAR (thermally-assisted margetic recording, магнітий запис з допомогою температурного контролю), дозволяє обмежити ефект суперпарамагнетизму і пришвидшити запис, проте вимагає дорогого матеріалу для носія. Другий метод – BPR (bit-patterned recording, запис біт-шаблонів), здійснює запис на поверхню, яка складається з т. зв. магнітних островів, нанесених літографічним способом, які обмежують вплив суперпарамагнетизму. Недоліком цього методу є необхідність використання записуючої голівки, яка відповідає розмірам магнітного острова.

Кожен з цих методів сам по собі дозволяє незначно ущільнити запис, проте їхнє поєднання дозволяє усунути недоліки кожного з них і значно збільшити місткість жорсткого диска. Теоретично щільність може зрости до десятків гігабіт на квадратний дюйм, а швидкість запису досягти 250 мегабіт на секунду.

За матеріалами ArsTechnica